Люлька Архип Михайлович
1908-1984рр.
Народився Архип Люлька в
селі Саварка, тепер Богуславського району, на Київщині 23 березня 1908 року в бідній селянській
родині. Батько Архипа повернувшись з
солдатської служби в 1907 році одружився
з багатодітною вдовою Олександрою Бебешко.
До п’яти вдовиних дітей незабаром додалося ще троє, найстаршим серед них
був Архип. В семирічному віці Архип залишився без матері, яка померла від
тяжкої хвороби, і на руках батька залишилося восьмеро дітей. Батько хотів
бачити їх освіченими і тому всі діти вчилися в сільській семирічній школі.
У тяжкі роки громадянської війни, рятуючись від голоду, прийшли у Саварку
викладачі київських вузів: математик Михайло Кравчук та поет Дмитро Загул. У
1919-21 рр. Михайло Кравчук
був викладачем і директором школи. Саме ці дві непересічні особистості
прищепили селянським дітям любов до поезії та математики.
Без перебільшення можна сказати, що
саме вони підтримали Архипа Люльку в тяжкі хвилини його життя, адже через п’ять
років після смерті матері трагічно загинув його батько. Архипу було 12 років.
Опікуном над малолітніми дітьми став найстарший у сім’ї, одружений на той час,
Антін Григорович Бебешко.
Згодом Архип Люлька з теплотою згадував і свою першу вчительку Марію
Калинівну Іщенко.
Після семирічки Архип Люлька вступає навчатися до профтехшколи у Білій
Церкві. Закінчивши її, спробував вступити до Київського політехнічного
інституту, але не пройшов за конкурсом. Рік напруженої самопідготовки — і
в 1927 році Архип Люлька стає студентом механічного факультету Київського
політехнічного інституту.
Через два роки стає студенткою сільськогосподарського інституту його
землячка з Саварки Галина Процак, а ще через рік молодята побралися і прожили у
злагоді багато років життя.
По закінченні інституту Архипа Люльку зарахували аспірантом при
Харківському науково-дослідному інституті промислової енергетики. Та не
закінчивши аспірантури, він іде працювати інженером-дослідником на Харківський
турбінний завод. А далі в життя Люльки втрутився його величність випадок.
З путівкою комсомолу Архипа посилають у Харківський авіаційний інститут.
Тут він працює на кафедрі авіаційних двигунів і саме тут доходить думки, що вік
поршневих двигунів вичерпався.
Спочатку молодий дослідник думав створити паротурбінний двигун, але
подальша праця показала нереальність ідеї. І Люлька дійшов геніальної думки
використати для поступального руху тільки реактивну тягу від стисненого і
нагрітого газу, що виривається назовні з величезною швидкістю
Але ж від ідеї до реалізації ой, як далеко, а ще коли доводиться ламати
стереотипи. До того ж, шаленів репресіями зловісний 37-й рік.
Архип Люлька сповідував у житті принцип — «… ні перед якими труднощами
не пасувати і добиватися перемоги». Його підтримує завідуючий кафедрою
аеродинаміки в ХАІ, відомий вчений, академік Григорій Проскура, вчена рада
інституту рекомендує обговорити матеріали проекту з експертами в Москві.
Якраз тут Люлька отримує підтримку і схвальні відгуки професора Володимира
Уварова з Комітету по винаходах. Але на заводі справа не пішла, реалізація ідеї
турбореактивного двигуна застрягла.
Архип Люлька вирушає до Москви, аби потрапити на прийом до наркома
авіапромисловості. На тринадцятий день домагань прийняти його, нарком не
витримав і призначив зустріч на другу годину ночі. Вислухавши Люльку, нарком
запитав: «А яку швидкість можна отримати за допомогою Вашого ТРД?» «900
кілометрів за годину, а в перспективі ще більше»… — була відповідь.
Нарком терміново скликав провідних фахівців і на нараді, яка тривала до
ранку, Люльку призначають керівником проекту по ТРД і переводять з Харкова до
Ленінграда. Новий двигун обіцяв переворот в авіатехніці. Реактивний. Без
гвинта. Фантастично!
Але почалася війна. Коли постала загроза блокади Ленінграда, Люльку разом з
групою спеціалістів евакуюють на Урал. Частину креслень він евакуював, частину
креслень та деталей закопав на Кіровеькому заводі, а частину забрав із собою.
Він вірив, що завтра РД-1 все одно буде потрібний.
Спочатку Люлька працював на Челябінському тракторному заводі, де
удосконалював повітроходи у танках. Але через рік Наркомат озброєння і
керівництво авіаційної промисловості знову повернулися до якнайшвидшої
реалізації ідеї створення ТРД.
Можливо, це було зумовлено і тим, що на фронті почали з’являтися німецькі
реактивні винищувачі «Мессершмідти», що літали зі швидкістю 860 кілометрів за
годину. Люльку відкликають у Москву. Звідти направляють літаком у супроводі
винищувачів у блокований Ленінград.
На щастя, вдалося знайти закопані креслення, вузли і агрегати ТРД. Роботи
продовжилися в невеличкому місті Билимбай, а з 1943-го року в Москві в
Центральному інституті авіаційних двигунів. А ще через три роки Люлька очолює
бюро по конструюванню реактивних двигунів.
Не раз він готовий був власноруч усувати технічні неполадки. При цьому
любив говорити українською мовою: «Ну, що, хлопчики, доведеться лізти мені!»
Вони були впевнені, що конструктор ліквідує будь-яке пошкодження або
вдосконалить той чи той технічний вузол, бо знали ціну слова свого керівника.
І вже у липні 1946 року за успішні стендові випробовування вітчизняного
турбореактивного двигуна С-18 головний конструктор Архип Люлька та його
найближчі сподвижники Лусс, Козлов, Новиков, Тарасов були нагороджені орденами.
А 16 травня 1947 року було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про
нагородження головного конструктора авіаційних двигунів Архипа Люльки орденом
Леніна.
В лютому 1947-го року двигун ТР-1 пройшов державні випробовування. Оцінка
летунів-випробовувачів засвідчувала, що робота двигунів TP-1 вигідно
відрізняється від німецьких двигунів ЮМО і БМВ. ТР-1 забезпечує надійний політ літака на всіх
режимах швидкостей і на висотах від 0 до 9 тисяч метрів.
Згодом конструкторське бюро Архипа Люльки працює над створенням двигунів
ТР-2 і ТР-3. У п’ятдесятих роках з’являється авіаційний двигун АЛ-7, а
невдовзі — АЛ-7Ф. Вперше реактивний
двигун став носити ім’я свого творця.
На початку 50-го року турбокомпресорний стартер Люльки отримав
популярність, як найнадійніший і наймалогабаритніший. Це був один із кращих в
світі стартер, на нього Люлька, Лусс і Новиков отримали патент, уперше в
радянській науці.
На літаках, де використовувалися двигуни Люльки, було встановлено більше
десяти світових рекордів. Це була велика перемога головних конструкторів Павла
Сухого та Архипа Люльки і очолюваних ними колективів.
1969 рік. Аеродром Ле Бурже біля Парижа. Авіаційний салон. Після його
закінчення в одній із статей писалося: «На 29-му міжнародному салоні авіації та
космонавтики була присутня численна радянська делегація (понад 200 осіб). Серед
найвидатніших представників можна відзначити генерального конструктора Архипа
Люльку, спеціаліста в ділянці військових реактивних двигунів. Не дивлячись на
те, що його ім’я не було відоме широким колам на Заході, немає сумніву в то му,
що Люлька — один із найвидатніших спеціалістів — творців авіаційних
двигунів».
Архип Люлька був великим творцем, великим конструктором, але разом з тим,
він ніколи не забував свій рідний край, завжди послуговувався своєю рідною
мовою. Він часто приїжджав у Саварку, зустрічався з земляками. І тоді можна
було чути серед односельців слова: «Чи чули — Архип приїхав». В Саварці
любили його, щирого, привітного, завжди упевненого в собі. Тут вдячно
пам’ятають його і нині. Створили музей Архипа Михайловича. Часто навідуються
туди діти, школярі, численні гості…
В родині Архипа Люльки виросло троє дітей. Його сини В’ячеслав, Володимир,
донька Лариса пішли батьковою стежкою — стали фізиками, техніками і
дослідниками. Діти продовжили справу батька.
Немає сьогодні відомого вченого серед нас. Пішов він із життя, похований у
Москві. Але піднімімо голови, коли пролітають з гуркотом у небі сріблясті
стріли літаків і згадаймо, що життя в них вдихнув наш славетний земляк —
наш славетний Архип Люлька.
19.04.2024
