Про нас Пошта Мапа сайту Ліцей
Головне меню
Прогноз погоди

волог.:

тиск:

вітер:

Цікаво
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Головна » Відомі фізики » Відомі українські фізики » Пильчиков Микола Дмитрович

Пильчиков Микола Дмитрович

1857-1908рр.

Сонячного ранку 6 травня 1908 року в одній із Харківських лікарень в одномісній палаті пролунав постріл. Коли лікарі та санітари виламали двері палати, зачинені зсередини, то побачили людину, що лежала на ліжку зі складеними на грудях руками. Настолику, поряд з ліжком, стояла склянка недопитого чаю та акуратно покладений кишеньковий револьвер «Бульдог». Тільки червона пляма на сорочці напроти серця не вписувалась у цю картину!

Медична експертиза констатувала, що куля пройшла крізь серце, у результаті чого настала смерть. Але ж чому револьвер акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера?Убивство чи самогубство?...Напевно, це залишиться таємницею назавжди, тим паче, що років минуло чимало. Але справді важко повірити у версію самогубства людини цілком самодостатньої...

Людиною, яка так загадково пішла з життя, був професор Микола Дмитрович Пильчиков. Життя, творча та наукова діяльність цієї неординарної особистості були такими ж незвичайними, як і смерть.

Історія повертає нам імена людей, які були незаслужено забуті, хоча за часів свого життя вони були ві­домими в наукових колах, бо зробили вагомий внесок у розвиток світової науки. До таких належить і Микола Пильчиков — основоположник радіотелекерування та електрофотографії, людина дивовижно обдарована, вче­ний з надзвичайним талантом, дослідник властивостей х-променів, радіоактивності, геомагнетизму, метеорології, оптики, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення. Без перебільшення — це український Едісон.

Микола Дмитрович, у творчому доробку якого добрий десяток відкрит­тів і винаходів світового значення, народився 21 травня 1857 року в Полтаві, в родині відомого діяча українського національно-визвольного руху та педа­гога Дмитра Пильчикова.

Його батько отримав освіту в Київському університеті, близько знав Та­раса Шевченка (з 1846 року), був організатором недільних шкіл у Полтаві, одним із засновників літературного товариства імені Тараса Шевченка у Львові в 1873 році. Його вважали своїм духовним наставником Олександр Кониський, Панас Мирний, Іван Карпенко-Карий.

У домівці Пильчикових завжди було велелюдно. Тут зародилось чимало прогресивних починань, ініціатором і провідником яких був Дмитро Пильчиков. В умовах, коли українська мова була заборонена, велике значення мали організовані ним видання та продаж за доступними для народу цінами буква­рів, посібників з арифметики і літератури українською мовою.

Майбутній учений ріс у середовищі, де схилялись перед ідеями Шевче­нка, гаряче обговорювали пекучі питання суспільного життя, засуджували гноблення та сваволю, з повагою ставились до простого народу.

Микола рано залишився без матері. Надія Капітонівна померла, коли синові не минуло й року. Батько сам виховував його і на все життя залишився для Миколи найближчою людиною. Дмитро Павлович завжди цікавився науковими заняттями сина, разом з ним переживав труднощі, радів з успіхів, всіляко допомагав йому. Батько сам був аристократом духу й закликав сина опиратися на розуміння високої суспільної корисності своєї праці та почуття гідності.

У березні 1888 року, коли син успішно захистив магістерську дисертацію, батько писав йому: «Вітаю тебе від усієї переповненої любов’ю душі. День захисту тобою дисертації вважаю найщасливішим днем мого життя. Я винагороджений повністю за багаторічне наполегливе переслідування мети, задуманої в той момент, коли в дитинстві твоєму, у хлопчикові, що грався переді мною, я вперше помітив не зовсім ординарні здібності і повірив у них. Я винагороджений морально за всі жертви, принесені на цьому довгому шля­ху». Така дружба батька із сином, — переконлива ілюстрація того, що він отримав чудове виховання.

Початкову освіту Микола здобув вдома. Історію, географію, мови йому викладав батько. Українську мову він вивчав за творами Тараса Шевченка, польську — за творами Адама Міцкевича. Російську літературну мову Микола засвоїв пізніше, коли готувався вступати до гімназії. Здобувши чудову до­машню освіту, він легко витримав вступні іспити і в 1871 р. був зарахований до четвертого класу Полтавської гімназії. Незабаром вчителі звернули увагу на успіхи хлопчика в математиці та фізиці. Виявилось, що саме до цих наук у нього є особливий нахил і природні здібності: його численні експерименти увінчувались винаходами в галузі техніки.

Любов до України, її природи, літератури, мистецтва формувалась у Миколи всією нашою дійсністю і збереглась у нього назавжди. Він захоплю­вався музикою, поезією, займався перекладами на українську мову, писав лі­ричні вірші, які друкувались у різних виданнях за підписом «М.П.»:

... Весна! Весна! Коло хатини

В садку на кущику калини

Співун великий — соловей —

Співа пісень своїй дружині,

Вітрець несе їх по Вкраїні,

І кожен любить ті пісні,

І кожен рад святій весні.

Після закінчення гімназії 1876 року Микола вступив на фізико-хімічний відділ Харківського університету. Тут викладали такі відомі вчені, як професор хімії М. М. Бекетов, професор механіки В. Г. Імшинецький, професор фі­зики А. П. Шишков, професор геометрії К.А. Андреєв та багато інших, лекції якихвідкривали перед молоддю широкі наукові обрії.

Вже з другого курсу Микола почав віддавати багато часу науковій роботі. У 1878 році студент Харківського університету винайшов електричний фонограф — прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Цим винаходом він випередив на кілька десятиріч зарубіжних дослідників, серед них і самого Томаса Едісона, фонограф якого був механічним приладом.

Самостійні праці здібного юнака, його вдумливість і схильність до ана­лізу привернули увагу професорів університету. За їхньою рекомендацією він кілька разів виступав з повідомленнями про результати проведених досліджень на засіданнях фізико-хімічної секції Харківського товариства дослід­них наук.

Після закінчення університету Пильчикова залишають асистентом на кафедрі фізики. У цьому ж році виходить його перша наукова стаття «Про новий спосіб визначення показника заломлення рідин», у якій він продемонстрував рефрактометр, що давав високу точність вимірювання і потребував незначної кількості досліджуваної рідини (2-3 краплі).

Наступного року він демонструє перед членами фізико-хімічної секції другий прилад — автоматичний регулятор електричного струму. Спершу він проводить зі студентами лише практичні заняття з фізики, оскільки читати курси дозволялось тільки після пробних лекцій. За своїм вибором Микола Дмитрович викладає на про­бних лекціях трактат «Капілярність взагалі і капілярність у розчинах зокре­ма», а за рекомендацією факультету — «Виведення рівняння поширення теплоти в твердому однорідному середовищі».

Пильчиков робить повідомлення про результати своїх теоретичних досліджень на засіданнях фізико-хімічної секції  Товариства дослідних наук при університеті. Упродовж 1881-1887 років він створює 18 наукових праць, ви­находить і будує 9 власних фізичних та фізично-хімічних приладів, з-поміж яких рефрактометр для рідин здобуває визнання не лише в Росії, а й за кор­доном.

У 1883 р. Микола Дмитрович починає досліджувати Курську магнітну аномалію й одним з перших закладає основи теорії аномалій геомагнетизму, обгрунтовує наявність покладів залізної руди, відкриває нові ділянки анома­лії біля Прохоровки та Мар’їної. Саме за це дослідження Пильчиков був на­городжений медаллю Російського географічного товариства.

>На зібраному матеріалі в 1888 році Пильчиков захистив у Петербурзькому університеті дисертацію «Матеріали до питання про місцеві аномалії земного магнетизму», після чого йому присвоїли вчений ступінь магістра фі­зики та фізичної географії. У своїй дисертації він заклав основи теорії анома­лій геомагнетизму і вперше обґрунтував наявність «щонайбагатших покладів залізної руди» у межах Курської магнітної аномалії. Це його передбачення, як відомо, цілком справдилося.

Микола Дмитрович читав в університеті лекції з експериментальної фі­зики та різних розділів математичної фізики: теорії потенціалу, математичної оптики, механічної теорії теплоти, теорії пружності, теорії електрики, а також метеорології, атмосферної електрики і земного магнетизму.

У 1888-1889 роках Микола Дмитрович перебував у науковому відрядженні за кордоном, де працював у лабораторіях видатних французьких фізиків: Ліпмана, Корню, Маскара. Тут «учень» Пильчиков указує «вчителям» на необхідність виправлення помилок у конструкції сейсмографа в їхній магнітній обсерваторії.

У Парижі він здійснив чимало важливих досліджень з електрохімії, зокрема розробив ефективний оптично-гальванічний засіб вивчення процесу електролізу, виступив із доповідями на II Міжнародному конгресі електрики та І Міжнародному метеорологічному з’їзді. Його обрано членом Французь­кого фізичного товариства та Міжнародного товариства електриків. У Пари­жі він розпочав велике експериментальне дослідження в галузі електрохімії, яке йому вдалося завершити лише через кілька років.

Після повернення з відрядження Пильчиков стає професором Харківсь­кого університету. Він читає загальні лекції для студентів старших курсів з математичної та дослідної фізики, які завжди супроводжувались демонстра­цією детально розроблених дослідів.

Як і інші провідні фізики, Микола Пильчиков прагне запровадити нові курси, розширити викладання наукових дисциплін, створити нормальні умови для виконання експериментальних робіт. На Міжнародному метеорологічно­му конгресі, що відбувся у 1889 році в Парижі, він ознайомився з постановкою метеорологічної служби за кордоном, зміг оцінити її значення в агроно­мії та повсякденному житті.

У 1891 році він створює в університеті магніто-метеорологічний відділ фізичного кабінету та метеорологічну станцію, на якій здійснювали дослідження з поляризації світла та метеорології. Велика заслуга в цьому належа­ні саме Пильчикову, який взяв на себе частину витрат на її спорудження. Цінні прилади надіслали в дар новій станції французькі метеорологи.

Вста­новлена на станції апаратура була найновішої конструкції, її покази не раз змірялися з еталонними. До роботи Пильчиков залучив своїх асистентів і деяких студентів. Крім звичайних спостережень, на метеорологічній станції під керівництвом Миколи Дмитровича проводились наукові дослідження з ви­вчення явища поляризації неба.

У Харківському університеті Микола Дмитрович працював 14 років. Крім виконання обов’язків професора та ведення наукових досліджень, з 1881 року він брав діяльну участь у житті кількох наукових товариств. Багато енергії і сил віддавав товариству фізико-хімічних наук при Харківському університеті: виступав з доповідями, виконував обов’язки вченого секретаря, розпочав видання праць Товариства.

Учений обстоював потребу вивчення високих шарів атмосфери за до­помогою спеціальних стратостатів і з цією метою запропонував конструкцію герметичної кабіни — провісника сучасних космічних скафандрів. Харківсь­кий період творчості позначений також низкою блискучих експериментів, винайденням нових методів досліджень, конструюванням оригінальних приладів: інклінатора, однониткового сейсмографа та ін.

Наукові роботи Пильчикова з оптики, електрохімії, метеорології стають відомими й отримують високу оцінку як у Росії, так і за кордоном. Він учас­ник багатьох наукових з’їздів у Петербурзі, Москві, Парижі, Льєжі, Києві. Французьке фізичне товариство обрало його іноземним членом своєї ради та членом-кореспондентом Тулузької академії наук, німецьке — членом елект­рохімічного товариства.

Також він був обраний дійсним членом Російського фізико-хімічного товариства та інших наукових організацій Росії, Австрії, Німеччини, Франції. У Петербурзі почалось знайомство Пильчикова зі Сто­лєтовим, Хвольсоном, Умовим, Лебедєвим, іншими фізиками, яке згодом пе­реросло у дружбу та співробітництво.

У 1893 році Микола Пильчиков переїздить до Одеси на посаду екстрао­рдинарного професора Новоросійського університету, замінивши на цій посаді видатного фізика-теоретика Миколу Умова. Тут він сподівався захистити докторську дисертацію, що узагальнювала б усі попередні теоретичні та експериментальні дослідження з електрохімії. Вона була надрукована в 67-му томі «Записок Новороссийского университета» за 1896 рік. Але як дисерта­цію він її так і не захистив.

В електрохімії Микола Пильчиков зробив відкриття, про яке згодом пи­салося: «Учений спроектував зображення на катод, гальванований у той час, коли на ньому нарощувався шар металу. В освітлених місцях метал наріс швидше. Вийшов рельєф, з якого можна друкувати. Так уперше була відкрита можливість електронної фотографії». Пріоритет М. Пильчикова у винаході фотогальванографії підтверджують сучасні історики науки...

Під час роботи в Одесі Микола Дмитрович здійснив експериментальні й теоретичні дослідження з радіоактивності, написав книгу «Радий и его лучи», провадив дослідження в галузі кріогенної фізики. В Одесі він заснував пер­ший в Росії Фізичний інститут при університеті, а також вимірювальну лабо­раторію — одну з найбагатших у тогочасних університетах. На цей час при­падає й завершення його роботи над проблемою захисту радіопередач від пе­рехоплення. Вчений сконструював для цього так званий радіопротектор, ви­пробуваний на бойових кораблях Чорноморського флоту.

Тут, в Одесі, Микола Пильчиков, використовуючи трубку Пулюя, від­криває низку незнаних властивостей х-променів. Удосконаливши трубку Пу­люя, він застосував у ній увігнутий антикатод. У науковій літературі така трубка отримала назву «фокус-трубка Пильчикова». Сам автор читав публіч­ні лекції, займався просвічуванням хворих. Коли професор прочитав лекцію в актовому залі університету, показав х-променеграми, слухачі винесли Пиль­чикова на руках. Відомо, що сам Конрад Рентген надіслав вдячного листа Пильчикову.

В Одесі Пильчиков провів чимало віртуозних експериментів з радіозв’язку, які були кроками до найвидатнішого відкриття — керування різ­ними пристроями та механізмами за допомогою радіо. П’ятого квітня 1898 року Пильчиков уперше публічно продемонстрував це своє досягнення, почавши відлік подальшому розвитку радіотелемеханіки.

На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно продемонстрував вина­хід у вересні цього ж року. У 1899-1900рр. М. Д. Пильчиков здійснив експе­риментальні й теоретичні дослідження з радіоактивності, написав книгу «Ра­дий и его лучи», провадив дослідження в галузі кріогенної фізики.

В Одесі він заснував перший в Росії за часом спорудження Фізичний інститут при університеті, а також вимірювальну лабораторію — одну з найбагатших у тогочасних університетах. На цей час припадає й завершення його роботи над проблемою захисту радіопередач від перехоплення. Вчений сконструював ним цього так званий радіопротектор, випробуваний на бойових кораблях Чорноморського флоту.

Історія розвитку науки зберігає чимало фактів, коли одне і те ж відкриття зроблено двома вченими незалежно один від одного.

Офіційно в науці загальновизнаним є факт розробки першої у світі радіокерованої телемеханічної системи Миколою Теслею. Це була модель суд­на,  зроблена навесні 1898 року і заявка на патент була подана 1 липня 1898 року.

А ось що зберігає Центральний військово-морський архів. У томі №1037 фонду №740 зберігається листування професора М. Д. Пильчикова і військового міністра Росії: «... виконані мною роботи з бездротової передачі енергії привели мене до результатів, які, як я вважаю, не можуть бути опублікованими за кордоном без того, щоб з ними не ознайомилися Ви».

Документ датований 12 грудня 1898 року, тобто це було зроблено уже після робіт Попова, Марконі, Тесли. Але шлях, обраний Пильчиковим, був відмінним від їхніх. 29 січня 1899 року він пише, що в той час, коли Марконі та Попов намагаються досягти якнайдальшої відстані для передачі сигналів, ним робляться спроби відокремити передачу енергії від пертурбацій, які весь час відбуваються в навколишньому середовищі.

«Після досить довгих теоретичних і експериментальних досліджень я зупинився на тому, що прилад, який сприймає дію електричних хвиль, повинен мати особливий охоронний елемент— протектор, який, фільтруючи електромагнітні хвилі, що доходять по нього, пропускав би до діючого механізму лише ті хвилі, які послали ми...», — писав професор М. Д. Пильчиков.

Отже, Пильчиков першим розв’язав проблему вибірковості прийому електромагнітних хвиль (настроїти прилад на певну хвилю, відкинувши ат­мосферні та інші шуми).

«... На моїй публічній лекції 25 березня минулого (1898) року, відомості про яку вміщено в №425 «Одесского обозрения», мною за допомогою елект­ронних хвиль, що йшли крізь стіну аудиторії, у якій стояли прилади, були ви­конані, між іншим, такі досліди:        1) увімкнені вогні моделі маяка; 2) зроблений постріл з невеликої гармати; 3) підірвана міна в басейні в залі, при цьому затонула невеличка яхта; 4) приведено в рух модель залізничного семафора...».

Своєю доповідною запискою М. Д. Пильчиков просив виділити кошти на подальші його дослідження. І з архівних матеріалів видно, що морське відом­ство, проаналізувавши роботи за кордоном з цього питання, виділило йому незначні кошти й судно «Днестр» для проведення експериментів. На цьому судні в 1903 році була встановлена приймальна станція, а передавальна — на маяку в Херсонесі. Подальша доля дослідів не простежується, але відомо, що під час війни з Японією в 1904 р. командувач Тихоокеанського флоту оголосив подяку професору Пильчикову. Отже, причини були вагомі.

У серпні 1900 року Пильчиков узяв участь у роботі Міжнародного електротехнічного конгресу, що проходив у Парижі під час Всесвітньої виставки. У Франції йому лише за схему винайденого ним «протектора» пропонували 1 мільйон франків, але він відмовився.

У 1902 році Миколи Дмитрович залишає робо­ту в Новоросійському університеті й переходить до Харківського технологічного інституту, де очолює кафедру фізики та фізичну лабораторію.

Харківський технологічний інститут був першим вищим технічним навчальним закладом в Україні. Він відіграв величезну роль у підготовці інженерних кадрів і розвитку технічної освіти на півдні Російської імперії.

Пильчиков збудував першу в місті радіостанцію, де продовжив дослідження з радіозв’язку, зокрема створив модель радіокерованого протимінного захисту для військових кораблів, обладнав радіостанцію на автомобілі то­що. З його ініціативи в 1903 році почав виходити друкований науковий орган інституту — «Известия Харьковского технологического института».

Завдяки енергійним зусиллям Пильчикова фізична лабораторія інституту за 5 років перетворилася на найбагатшу та найкраще обладнану з-поміж інших вищих технічних закладів тогочасної Росії. Він мріяв перетворити її на фізичний інститут і навіть спланував триповерховий лабораторний корпус для неї. Однак цьому не судилося здійснитися.

У 1904 році Микола Дмитро­вич власним коштом встановив на території інституту стаціонарну радіостан­цію із 25-метровою щоглою для кріплення антени, рухомою радіостанцією обладнав власний автомобіль, який, мабуть, був першим у світі автомобілем з  радіостанцією. З нього він підтримував радіозв’язок з інститутською радіостанцією.

Навесні 1904 року Пильчиков виїхав за кордон на лікування. Перебува­ючи в Нейгеймі, він провадив нові спостереження над поляризацією неба. Після  повернення з-за кордону вчений виконував в інституті лише ту роботу, що була пов’язана з навчанням студентів.

Наступного року під час канікул Микола Дмитрович поїхав в Алжир з метою вивчення особливостей поляризації атмосфери під час повного соняч­ною затемнення. Йому вдалось виявити нові закономірності й пояснити їхні причини; він знову зайнявся дослідженнями в галузі оптики та метеорології.

12 лютого 1908 року Пильчикова обрали дійсним членом одного з найавторитетніших наукових товариств — Російського фізико-хімічного. Він отримав запрошення від Умова на з’їзд дослідників природи. Авторитет лабо­раторії з наукових досліджень з фізики зростав.

Але на початку травня 1908 року Пильчиков попросив госпіталізувати його. Лікарі обстежили професора, і хоча причин для госпіталізації не знайшли, прохання його задовільнили. На думку лікарів, причиною такого прохання було бажання побути деякий час під чиєюсь опікою. Від кого ховався Пильчиков у лікарні — невідомо...

Хто натиснув на гачок револьвера, залишається невідомим. Невідомо також, чому не була проведена дактилоскопія.

Аналіз наукової спадщини вченого засвідчує, що всі дослідження він провадив саме в тих ключових галузях, які виявились найважливішими для дальшого прогресу науки. Його справедливо можна назвати піонером у спра­ві вивчення атмосферної оптики, електроавтоматики, електрохімії, радіотех­ніки, рентгенології та інших напрямах науки і техніки. Творча спадщина вче­ного — це близько 100 праць, понад 25 оригінальних приладів та установок, кілька нових експериментальних методів досліджень.

Кошти, що залишилися після смерті, учений ще за життя заповів на премії за кращі дипломні роботи студентам-технологам.

Світ знає винахідника, американця Едісона, який став лауреатом Нобелівської премії в 1915 році; світ знає серба Миколу Теслу, якому Георг Вестигауз віддав без зайвих запитань мільйон доларів за пакет із сорока патентами, а не менш талановитий винахідник— українець Микола Пильчиков буй знищений і забутий навіть у себе на Батьківщині.

І хай будь-що, треба щоб український народ знав своїх геніїв!

 


19.11.2017


Пошук по сайту
Новини сайту
Записів немає!
  • (1)
  • Наші фото
    Шкільний гумор

    Учитель біології розповідає про комаху, яка живе тільки один день. Із останньої парти голос: — От лафа! Усе життя день народження!

    Незвичайне








    Сайт вчителів фізики Вінницького технічного ліцею © 2010-2017

    Використання матеріалів із даного сайту
    дозволене лише за наявності
    активного посилання на першоджерело

    Вінницький технічний ліцей, м.Вінниця
    admin@vtl.vn.ua